Глухий композитор Бетховен почав глухнути у віці 27 років. Хвороба розвивалася протягом двох десятиліть і повністю позбавила композитора слуху до 48 років. Новітні дослідження доводять, що причиною стало захворювання на висипний тиф – поширену за часів Бетховена інфекцію, яку часто переносять щури.

Якийсь час Бетховен слухав музику через тростину – він притуляв її до деки фортепіано, а інший кінець затискав у роті. Звуки від корпусу фортепіано через паличку або тростину передавалися зубам композитора, через них щелепам, потім кісткам черепа. Далі від кісток черепа звукові вібрації передавалися у внутрішнє вухо.

У 1822 році було діагностовано торакальну подагру. У 1823 році він скаржився на біль в очах (можливо, йшлося про увеїт). У 1812-1820 роках Бетховен страждав від анорексії та найсильніших абдомінальних кольок. У 1821 році у композитора були відзначені жовтяниця, болі і блювота, які повторювалися через кілька місяців.

1796 року Бетховен почав втрачати слух близько 1796 року. Він страждав на важку форму тиніту, "дзвін" у вухах заважав йому сприймати й оцінювати музику, на пізнішій стадії хвороби він уникав і звичайних розмов.