Суть філософії Френсіса Бекона – емпіризму – полягає в тому, що в основі пізнання лежить виключно досвід. Чим більше досвіду (як теоретичного, так і практичного) нагромадило людство (і окрема людина), тим ближче воно до справжнього знання. Справжнє знання, за Беконом, не може бути самоціллю.

Ціль наукового знання – у принесенні користі людському роду; на відміну від тих, хто бачив у науці самоціль, Бекон підкреслює, що наука служить життю та практиці і лише в цьому знаходить своє виправдання. Загальне завдання всіх наук – збільшення влади людини над природою.

Бекон визначає головний метод пізнання – Індукцію і виділяє конкретні шляхи, за допомогою яких може відбуватися пізнавальна діяльність «Шлях павука» – отримання знання із «чистого розуму», тобто раціоналістичним шляхом.

Демокріт, Парменід, Зенон вказали на два джерела пізнання – почуття і розум, у своїй розум, «світле початок» дає надійніші знання. Платон розробив концепцію сутності знання.