Обидві ці субстанції дух та матерія — для Декарта з його вченням про вседосконалу істоту є кінцевими субстанціями, створеними; нескінченною ж і основною є лише субстанція Бога.
Декарт визначає субстанцію як річ, яка для свого існування не потребує ні чого, крім самої себе (там само, с. 448), – визначення, яке потім відтворили Спіноза та представники окказіоналізму.
Декарт визначає субстанцію як те, що може існувати саме по собі, не потребуючи ні в чому іншому, крім Бога, що її створив.
Джерело руху у Декарта зовнішній, а чи не внутрішній. У цьому вся проявляється механістичність його вчення. Проте ні духовна, ні тілесна субстанція є досконалими. Найдосконалішою субстанцією є Бог.